Трохи з історії копчення

Історія копчення продуктів досить давня. В одних джерелах сказано, що спочатку почали коптити м’ясо у Скандинавії. Одного разу група мисливців побачила, що після лісової пожежі, що сталася напередодні, залишилися згорілі й напівзгорілі туші. Тоді фін на ім’я Суоменен вирішив скуштувати таке м’ясо. Він підібрав напівсиру тушку, від якої дуже приємно пахло, і повісив її біля багаття. Під впливом диму вона почала видавати ще більш апетитний аромат. Протримавши шматок над димом ще кілька годин, він скуштував його — м’ясо вийшло дуже смачним!

Втім, на авторство копчення можуть претендувати не лише фіни, а й брити, галли, древні греки та римляни, слов’янські та монгольські племена. Цей спосіб приходив до різних народів по-різному.

Наші пращури примітили, що наші пращури збирали м’ясо, потім навчилися аналогічним способом готувати і рибу. А вже пізніше почали з’являтися копчений сир, копчена ковбаса, різноманітні копчені овочі та фрукти.

На Русі м’ясо і рибу почали коптити давно, оскільки оброблені подібним чином продукти тривалий час зберігалися в умовах теплого клімату, не допускаючи їх гниття та псування. На додаток копченості мали ніжний аромат і незвичайний смак. У зв’язку з цим з’явилася традиція копчити всі надлишки продовольства: частина великого улову риби, половину туші забитої тварини, гриби і фрукти в найврожайніші роки.

Цікаво, що за старих часів багато поміщиків любили самі складати посібники з приготування копчених продуктів. Коли вони з’їжджалися на обіди, неодмінно заводили розмови про їжу, про те, що і як краще приготувати, хто яким рецептом користується.

Копчені страви подавалися по особливо важливих дат, коли хотіли здивувати гостей будь-якими дивовижними стравами. Їх готували за різними рецептами зі старих, рідкісних книг, вигадували самі, намагаючись тримати в секреті.